8 порад від Тетяни Синьоок:
1. Беріть участь у читацьких клубах
Там можете не лише обговорювати сюжет, але й аналізувати мовні відкриття. Зараз переклад також по-своєму розвивається, нерідко трапляються цікаві знахідки.
2. Слухайте українську музику
"При цьому варто пам’ятати: хай як ми любимо українські гурти, у їхніх піснях також є помилки. Іноді їх не хочеться виправляти, як, наприклад у пісні "Мовчати" Кузьми Скрябіна та Ірини Білик:"Давай вимкнемо світло і будем мовчати…", – співають виконавці, хоча правильно "Вимкнімо світло…". Це тонкі речі", – пояснює викладач.
3. Щоденно практикуйте українську
Дивіться фільми і пишіть українською, беріть участь у різних челенджах, флешмобах тощо.
4. Вивчайте мову через нові досвіди
Наприклад, людина захотіла піти на йогу. Хороша нагода поставити собі за мету спілкуватися з інструктором та іншими людьми в групі лише українською.
5. Бавтеся у відповіді на несподівані запитання (бліц-опитування)
Запитання можна придумати самотужки чи знайти в мережі. Це можуть бути запитання, на кшталт: "Якби вас зачинили на ніч у магазині, у якому б магазині ви хотіли б опинитися і чим би займалися, якби знали, що жодних негативних наслідків не буде?".
6. Не соромтеся знімати сторіз українською
"Наш дорослий учень Дмитро мандрував країнами Скандинавії й побачив міст, що з’єднує Швецію й Данію. Про цей міст зняли однойменний серіал, який Дмитро дуже любить. На радощах Дмитро зняв коротке відео на тлі мосту й розповів українською мовою про місто Мальме і про серіал. Вийшло цікаво й натхненно", – пригадує педагог.
7. Підписуйтесь на україномовних блогерів, які вам цікаві.
8. Грайтеся в асоціативні настільні ігри, спілкуючись українською
За словами Тетяни, не варто вчити українську через іншу мову. Наприклад, перекладаючи з російської. Це методично неправильно, адже треба навчатися думати мовою, яку вивчаєте.
Назви осіб за національною і територіальною ознаками утворюються від іменникових основ – топонімів. Найбільш уживані суфікси в цих словотвірних типах для назв чоловічого роду:
-ець: житомирець; полтавець, тбілісець, новгородець;
-анин, -чанин, -ин: молдаванин, пражанин, росіянин, харків'янин, фінікіянин, полтавчанин, донеччанин, грузин, осетин, болгарин;
-ич: костромич, русич;
-ак (-як): словак, туляк, подоляк, сибіряк;
-ит: одесит.
Назви осіб жіночої статі утворюються за допомогою суфікса -к(а), який приєднується до повної чи усіченої основи або разом із вставним звуком (інтерфіксом), наприклад: білорус — білоруска, поляк — полька, костромич — костромичка, грузин — грузинка, парижанин — парижанка.
Множинні катойконіми утворюються за допомогою суфіксів: -ц-і, -івц-і, -анц-і, -инц-і, -ан-и (-ян-и), -чан-и, івчан-и, -ивчан-и, -чанц-і, -щан-и, -ак-и, -чак-и, -ук-и, -чук-и, -ик-и, -ух-и, -іст-и, -ит-и, -ун-и, -енн-я, -ет-и, -ан-а, -ат-а, -чат-а, -ач-і.
Наприклад: симферопольці, ялтинці, сумчани, одесити, в'ятичі
Найвищим рівнем активності у творенні похідних іменників із значенням назви особи за територіальною ознакою характеризується словотвірний тип із суфіксом -ець. Цей формант поєднується з основами іменників, що є насамперед назвами населених пунктів, а також держав та континентів, напр.: симферополець, ялтинець, херсонець, кіровоградець, дніпропетровець, миргородець, обухівець, баранівець, канадець, американець.
у багатьох іменниках він зайняв позиції колись активного суфікса -анин, пор.: застарілі форми в множині: карфагеняни, ахеяни, македоняни і карфагенці, ахейці, македонці, однак повністю не витіснив його з ужитку.
Суфікс –ець приєднується до компонентів -город/-град, -піль/-поль напр.: Миргород — миргородець, Севастополь — севастополець, Симферополь — симферополець, Красноград — красноградець, Бориспіль — борисполець, Ямпіль — ямполець, Тернопіль — тернополець, Каргополь — каргополець, Крижополь — крижополець, Катеринопіль — катеринополець.
Чимало найменувань із суфіксом -ець на позначення осіб за територіальною ознакою здавна виконували функцію прізвищ, напр.: Білоцерківець, Богуславець, Лебединець, Смілявець, Уманець, Фастівець, Чорноморець.
Іменники із суфіксом -чанин вживаються іноді паралельно до іменників на -ець, пор.: полтавець — полтавчанин, черкасець — черкащанин, луганець — луганчанин, деканець — диканчанин, обуховець — обухівчанин, дніпропетровець — дніпропетровчанин.
Вибір одного із цих словотворчих суфіксів (-ець, -анин), залежить від фонемного кінця твірної основи. Якщо вона закінчується суфіксами -иц, -ець, -ськ-/-цьк-, то назва жителя утворюється за допомогою суфікса -анин, напр.: Вінниця — вінничанин, Хомутець — хомутчанин, Свердловськ — свердловчанин, Мінськ — мінчанин, Луцьк — лучанин.
Кінцевий суфікс -івк- іменнника передбачає вживання в назвах жителів суфікса -ець, напр.: Ковалівка — ковалівець, Степанівка — степанівець, Іванівка — іванівець, Романівка — романівець, Баранівка — баранівець, Павлівка — павлівець, Калинівка — калинівець.
Останнім часом словники й довідкові видання не подають паралельних назв жителів на -чанин. Їхнє активне вживання було зумовлене впливом російської мови.
Це не стосується тих іменників-назв жителів, для яких суфікс -анин/-чанин є єдиним словотворчим засобом, пор.: Львів — львів’янин, Київ — киянин, Харків — харків’янин, Суми — сумчанин, Ромни — роменчанин тощо.
Суфікс –ин втрачає свою продуктивність: грузин, — грузинець.
Суфікс -ич зберігся в основному тільки в складі історизмів, пор.: дреговичі, кривичі, радимичі
◊ Утворіть від власних імен назви осіб на позначення за територіальною ознакою. Вкажіть спосіб словотворення (чоловічого і жіночого роду). Складіть речення, використовуючи і власні назви, і іменники, які ви від них утворили. Укажіть спосіб словотворення.
Львів, Київ, Харків, Полтава, Лубни, Житомир, Новгород.
Немає коментарів:
Дописати коментар